Мета
уроку:
забезпечити засвоєння учнями знань про українську народну вишивку як вид
декоративно-прикладного мистецтва; навчати викопувати «тамбурний шов»; розвивати
художні та естетичні смаки дітей;виховувати акуратність, старанність під час
виконання практичної роботи, шанобливе ставлення до традицій української
народної вишивки.
Обладнання та матеріали:
наочні посібники, вишиті
рушники, ілюстрації вишитих виробів, старовинні вишивки, нитки, голки, ножиці,
тканина.
Міжпредметні
зв'язки:
історія України, образотворче мистецтво.
Тип
уроку:
комбінований.
Хід
уроку
І. Організаційний момент.
- перевірка наявності
учнів.
- перевірка наявності
необхідних інструментів та матеріалів.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Гра «Чого ми навчились на минулому уроці?»
Я
дізналась...
Я
запам'ятала...
Я
навчилась...
(Діти відповідають)
III. Повідомлення теми і мети уроку.
Повідомляю теми уроку. Учні записують в
зошити.
III. Вивчення нового матеріалу.
Слово вчителя.
У глибину віків сягає
мистецтво прикрашати одяг та різні вироби домашнього вжитку вишивкою - узорами,
вишитими на тканині, шкірі.
Вишивка – це один із
давніх і найбільш розповсюджених народних видів декоратино-прикладного
мистецтва.
Виникла вишивка ще в
глибоку давнину. Археологічні знахідки свідчать, що найдавніший одяг людей, які
жили на території нашої країни, оздоблювали
різнокольоровою вишивкою. Пізніше почали
використовувати металеві нашивки-
срібні, золоті, бронзові.
За часів Київської Русі
мистецтво художньої вишивки досягло великого розквіту. Відомо, що у XI ст..
княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в
монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними
нитками. А зокрема при Андріївському монастирі в Києві була створена школа, де
молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. У Львові у 1658 р. був
створений вишивальний цех, де п'ять років навчали вишиванню.
Ручною вишивкою здавна
оздоблювали не лише одяг, а й інші вироби, необхідні в побуті: рушники,
доріжки, скатерті тощо.
Вишиванням в Україні
займалися в основному жінки. Воно було одним із улюблених занять. Довгі осінні
та зимові вечори дівчата скрашували вишиванням, часто супроводжуючи його
піснями.. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не навчилася вишивати
змалку. Лише одних сорочок до весілля кожна українська дівчина готувала до
весілля декілька десятків. Сорочки мали різне призначення: буденні, святкові,
на весілля, жнива тощо. І кожна сорочка - це довгі години кропіткої праці. Адже
для того, щоб її виготовити потрібно було спочатку спрясти нитки, потім на
домашньому дерев'яному верстаті нитками полотно, вибілити його, пошити сорочку
і вишити її. Дівчата змагалися між собою у майстерності прясти, ткати,
вишивати, в доборі гарних узорів для вишивання.
Жіночий одяг - .оздоблювали
надзвичайно гарно. У барвистій вишитій сорочці, яскравій плахті, оздобленій
карсетці дівчина виглядала немовби букет живих квітів.
Кожна місцевість і
навіть окремі села в Україні мають свої особливі традиції вишивання: перевагу віддають
тому чи іншому кольору, узору. Так наприклад, на Волині вишивають червоними, а
часом доповнюють чорним, синім або зеленим кольором, на Львівщині колір
насичений дзвінкий утворюється сполученням червоної, синьої, зеленої, білої,
жовтої барв. На Полтавщині багато вишивок виконують білими нитками,
використовують голубі і жовті відтінки.
Традиції вишивки завжди
бережно передавалися з покоління в покоління, від
матері до дочки. І нині вишивкою
займаються на всій території України.
Найбільше вишитих виробів виготовляють в
домашніх умовах. За кольором,
орнаментом, способом розподілу орнаменту
на виробах завжди можна визначити місце виготовлення.
Поряд з традиційними
орнаментами, колоритом та композиційними
рішеннями створюються нові, збагачені
новими елементами узорів та кольорів,
орнаментальні композиції і техніки
виконання. Для української народної вишивки
найхарактернішими є геометричні,
рослинні, зооморфні (тваринні) та
антропоморфні орнаменти. Найменша частина
орнаменту, яка ритмічно повторюється, називається рапортом. (Демонструю вишиті вироби)
У геометричних орнаментах,
які є найдревнішими в українській вишивці, з
усіх геометричних форм найчастіше
застосовують ромб. Рослинні орнаменти з'явилися в українській вишивці значно
пізніше геометричних. Вони тісно
пов'язані з природою рідного краю. У
вишивках зооморфних орнаментів зустрічаються зображення тварин.
Протягом сторіч багатьма
поколіннями невідомих майстрів створено безліч технік вишивання, або швів.
Тільки на Україні їх відомо близько ста. Усі техніки вишивання можна розділити
на односторонні і двосторонні. Односторонні утворюють візерунки лише з
лицьового боку виробу, а з виворітнього видимі лише окремі стібки та переходи
ниток. У двосторонніх техніках узор майже однаковий з обох боків тканини.
Є техніки вишивання
лічильні й вільні. Лічильні виконують за точним розрахунком ниток па тканині.
Вільні не потребують точного підрахунку ниток, вони найчастіше вишиваються за
попередньо нанесеним контуром малюнка на тканину.
Дівчатка сьогодні на
практичній роботі ми з вами будемо вчитись виконувати «тамбурний шов». А
можливо хтось з вас знає як виглядає цей шов.
(Діти відповідають).
Сама назва «тамбурного
шва» походить від круглих п'ялець схожих на великий барабан - тамбурр, - які
використовують для вишивання великих шовкових килимів. В вишивках Греції та
Стародавнього Риму, Ірану й Сірії ручні тамбурні шви були поширені до початку
нашої ери, здавна застосовувались вони і в інших країнах Близького і Далекого
Сходу. З часом мистецтвом тамбурної вишивки оволоділи скрізь. Наприкінці
минулого сторіччя були винайдені спеціальні машини, які виконували 17 видів
тамбурних швів. Тамбурними швами вишивали також в Росії, на Україні, у Поволжі
тощо.
Спочатку в народних
вишивках тамбурним швом позначали контури узорів, а з середини XIX різноманітними
вишивками оздоблювали рушники, скатертини, сорочки, сарафани тощо.
Ми на сьогоднішньому
уроці з вами познайомимось з швом ланцюжок, ще
його називають глухим одностороннім. В
Росії цей шов називали «цепочка».
Ланцюжковим швом вишивають рослинні орнаменти.
IV. Практична
робота
1.
Вступний інструктаж.
Діти підготуйтесь до роботи. Вийміть все
необхідне
Сьогодні ми з вами навчимось виконувати
тамбурний шов. Але перш ніж приступити до роботи я вам розкажу як він
виконується.
Нитку закріплюємо в точці 1. Робочу нитку згинаємо у вигляді
петлі. Вколюємо голку в точку 1 з ниткою і виколюємо в точці 2 ( зліва). Стібок
акуратно затягуємо, так щоб нитка не стягувала тканину і утворювала петлю. Потім
знову утворюємо петлю із робочої нитки і все повторюємо. (Малюю на дошці).
Але перш ніж приступити до практичної роботи я
вас ознайомлю з правилами техніки безпеки, при роботі з голкою та ножицями.
(Роздаю дітям правила техніки безпеки на листочках. Закрийте листки переверніть
на другу сторону. На дошці плакат-наочність з зміненими правилами техніки
безпеки).
Правила техніки
безпеки з ножицями.
1. Зберігати у
спеціально відведеному місці.
2. Передавати лезами до
себе.
3. Не підносити близько
до обличчя гострі кінці.
1. Не можна шити ржавою
голкою.
2. Не підносити близько
до обличчя, вколювати її у свій одяг.
3. Зберігати у
спеціально відведеному місці.
4. При поломці голку
завернути в папір і викинути в мусорник.
4. Вишивати з
наперстком.
А зараз діти я вам
розкажу історію про наперсток.
Наперсток в словнику
української мови - це ковпачок, який накладається на великий палець, щоб не
вколотися під час шиття. Історичні матеріали стверджують коли із яких обставин
виник наперсток.
В XII ст.. в Амстердамі
жив майстер-ювелір Микола Бентотен. Він був закоханий в сусідську дівчину
Аніту, батької якої був дуже скупим. За його вказівкою дівчина сиділа цілий
день над п'яльцями з голкою в руках і завдавала великого болю голкою пальцям.
Бачив ці муки Аніти, Микола вирішив полегшити її працю. До дня народження Аніти
він підніс їй маленьку золоту шапочку з незрозумілими знаками «Аніті в дарунок
цей мій винахід, щоб він захищав від уколів трудолюбиві пальці». До кінця ХVст.
Винахід поширився в Англії, а пізніше в Росії. В ті часи наперстки
використовувались жінками як прекраса і виготовляли з дорогих металів. В
Індокитаї їх використовували як вінчальні перстні на них вказувалось ім'я
жінки, рік, місяць, число коли вона вийшла заміж. Коли загубився наперсток його
легко можна було знайти. Сьогодні наперсток став основою техніки безпеки при
вишиванні та шитті.
А зараз діти давайте
приступимо до практичної роботи.
(Роздаю інструкційні картки з послідовністю
виконання шва).
2. Самостійна робота
Діти самостійно
виконують практичну роботу, дотримуючись правил техніки безпеки при роботі з
голкою та ножицями.
3. Поточний інструктаж.
Підходжу до кожного учня, допомагаю, при
потребі пояснюю ще раз, якщо цього він потребує, слідкую за виконанням,
перевіряю правильність організації робочого місця.
4. Заключний інструктаж.
Добре засвоїла Золота середина Не навчилась нічого
(відповіді дітей) (відповіді дітей) (відповіді
дітей).
VI. Домашнє завдання
Навчитись виконувати «тамбурний шов».
V. Прибирання робочих місць.
Чергові прибирають всі робочі місця,
збирають інструкційні картки.
Немає коментарів:
Дописати коментар