Вишивка

Вишивка

Вишивка — один з давніх і найбільш поширених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.

З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у XI ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних міщанок, жінок княжого роду.

Значного розповсюдження набуло гаптування в XVI- XVII ст. у Києві, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після п'ятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.

У XVII ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва — фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався із сюжетним зображенням. Збережені фрагменти вишивок X—XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творів з древніми антропоморфними (зображення людини), зооморфними (зображення тварини) та геометризовано-рослинними мотивами-символами. Наприклад, в епітрахилі XII ст., знайденій у Софійському соборі, зображено жіночу постать — Оранту, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними закомпонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі.

На рубежі XVIII—XIX ст. вишиванням, у тому числі й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких та монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся, Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров’я, Слобожанщина). У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюджених у той час тамбурної та бісерної вишивок.

Із середини XIX — на початку XX ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок вродження капіталістичних відносин на місцевих ринках з’являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині — «Стала комісія для промислових Справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.

На початку XX ст.. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінничини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об’єднувалися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрику художніх виробів та виробничо-художні об’єднання.

Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних робіт виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів.

Основна функція вишивки – оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Є відмінності у місці розташування орнаменту, його величині, характерних особливостях мотивів, їх укладанні на площині композиції, колориті тощо. Вишивання вбрання — давня східнослов'янська традиція. Наші предки оздоблювали жіночі головні убори — перемітки, очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг — жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг — кожухи, безрукавки, свити, юпки та ін. Серед компонентів одягу найбільше уваги приділялося оздобленню чоловічих і, головним чином, жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки, що обрамляли горловину, пазуху, манжети тощо. В інших компонентах одягу — безрукавках, гуглях, мантах — вишивку розташовували переважно у місцях з'єднання двох полотнищ, чим до певної міри акцентували крій та підкреслювали силует.

Серед інтер'єрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок та ін.

Матеріалом-основою для вишивання здавна служила домоткана вовняна, лляна, конопляна тканина. Згодом її замінили фабричного виготовлення лляні, бавовняні та вовняні матеріали (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, бамбак, сураж, муслін, плис, плюш, шовк) та шкіра. На них здавна вишивали ручнопряденими лляними, конопляними, вовняними нитками. Пізніше стали застосовувати фабричну пряжу — заполоч, біль, кумач, волічку, гарус, зсукані вовняні, металеві золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металічні пластинки «лелітки», ґудзики, сап'янові шнурки тощо.

В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору», «поза голкою» і «стебелевий шов», «соснівка», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виколювання», «вирізування», «мережання», «рубцювання» тощо. До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхниця», «набирування», «кафасор», «штапівка», «верхоплут», «бігунець», «плетінка», «кіска», «ретязь», «хрестик», «ланцюжок-тамбур», «кучерявий», «городоцький» та «бавничковий» стібки та ін. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби для досягнення художньої виразності виробів.

Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи — геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами, листям, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з «кривульками», хрестоподібними зображеннями тощо. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками є «гладь», «набирування», «стебнівка», «поза голкою».

Для Чернігівщини характерні геометричні візерунки, в яких переважають червоний та білий кольори або червоний та синій на білому тлі виробу. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами — квітами, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо. Улюбленими техніками вважаються: «гладь», «набирування», «вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін.

Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами. Надзвичайно гарні однотонні сорочки, вишиті відбіленими нитками. Рукави в них покриті ніби памороззю — мереживом дрібний візерунків — ромбиків, прямокутників, укладених у прямі ламані, зигзагоподібні й меандричні динамічні лінії та смуги. На плечовій частині мотиви укладені здебільшого у стрічки. Типовими техніками вважаються: «вирізування», «виколювання», «верхоплут», «настилування», «мережка», «стебнівка» «гладь», «солов'їні вічка», «довбанка», «зерновий вивід» та ін. Поширеними на Полтавщині були також сорочки, вишиті охристо-золотистими, голубими, темно-синіми та зеленкуватими нитками. Не менш оригінальні також полтавські кілкові рушники, оздоблені композиціями вазонів тощо. Орнамент із симетрично розташованими квітами, листям, бутонами, пташками зорієнтований до центру рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем, утвореним спорідненими мотивами.

На Волині поширені геометричні (ромбо-, хрестоподібні, розетко-зірчасті) мотиви, укладені в найрізноманітніші стрічкові композиції. Іноді вони поєднуються з рослинними мотивами. Кольорова гама стримана, монохромна, основний колір — червоний, часом доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. При вишиванні застосовуються техніки «заволікання», «занизування», «хрестик», «верхоплут», «настилування».

На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали уставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є «дерево життя», яким прикрашали переважно рукави жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах є вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними техніками вважаються «кучерявий стіб», «настилування», «штапівка», «качалочка», «хрестик» та ін.

Для Львівщини властиві рослинні мотиви (плавно окреслені квіти, листки, галузки), укладені в стрічки (на сорочках, кабатах, запасках) та вільно розкидані на площині або вибудувані в шаховому порядку (на хустках, бавницях). Домінують рослинні мотиви, які поєднуються з дрібними геометричними. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв. Поширеними техніками вишивання є «гладь», «стебнівка», «гапт», «бавничковий» та «городоцький» стібки тощо.

На Гуцульщині вишивки вирізняються різноманітністю композиційного вирішення — геометричних, іноді геометризовано-рослинних мотивів та багатством колориту. Переважають з'єднані між собою видовжені ромби з філігранною розробкою форм. Їх доповнюють дрібні розети, хрестоподібні фігури, трикутники та інші мотиви. Вони щільно заповнюють стрічкові узорні площини, створюють складний ритмічний лад, який завдяки надміру діагональних ліній набуває динамізму. Кольорова гама базується на поєднанні яскравих контрастних барв — чорної, червоної, вишневої, оранжевої, жовтої, синьої, голубої, фіолетової та зеленої. Найбільш вживаними техніками вишивки є «низинка», «кучерявий стіб», «хрестик», «стебнівка», «кіска», «поверхниця»,«штапівка»,«настилування», «обмітка».

На території Лемківщини поширені вишивки з переважанням рослинних мотивів. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп'янків. Подекуди трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано-рослинних мотивів. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Улюблені техніки: «стебнівка», «поза голкою», «ланцюговий стіб», «хрестик». Як і на Бойківщині, тут було поширене вишивання по складках — біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.

Традиційними для Бойківщини є стрічкові композиції, утворені провідним мотивом — ромбом та підпорядкованими йому квадратами, ламаними лініями, трикутниками, зубцями, розетами, напіврозетами тощо. Трапляються й сітчані композиції, в яких основні мотиви — ромб або квадрат утворюють прямокутну чи діагональну сітку, заповнену дрібнішими елементами (розетками, хрестиками, цяточками тощо). Стилізовано-рослинним орнамент, утворений вазоновими мотивами, галузками з чотирьох-, шести-, восьмипелюсткових квітів, листиків та ін. Найбільш уживаними вважаються техніки: «стебнівка», «поверхниця», «гладь», «хрестик», «вирізування», «виколювання», «низинка».

Види вишивки 

Вишивати сьогодні модно. Витончене рукоділля, споконвіку вважалося елітарним захопленням, зараз стає як ніколи популярним. Особливий колорит набувають роботи, зроблені власними руками в техніках, що володіють історичним родоводом. Бісер, стрічки, нитки — ось, власне, і все що потрібно щоб зануритися в світ витонченого рукоділля. Міф про те, що вишивка — це складне, копітке заняття, доступне небагатьом, зникає відразу, як тільки ви опануєте азами будь-якою з технік. В основі більшості з них лежать прийоми, що вражають своєю простотою.

Які б види вишивки ви не вибрали, будьте впевнені, долучиться до стародавнього, але живому прикладному мистецтву набагато простіше, ніж вам здається.

Види ручної вишивки

 

Їх точного числа не знає ніхто. Створювати унікальні роботи можна за допомогою будь-яких матеріалів — обмежити в їх виборі може тільки власна фантазія. Не важливо, що ви оберете в якості виразних засобів — найпростіші муліне або дорогий бісер, і навіть сюжет: наївні малюнки або репродукції полотен великих майстрів. Ручна вишивка відкриває необмежений простір для творчості і особистої фантазії — будь-яка ваша робота буде унікальною.
Види ручної вишивки умовно діляться на два класи: перший — ростий, другий — трохи складніше. Але в будь-якому випадку варто врахувати, що оволодівати майстерністю краще з простих технік і сюжетів.
 

Найбільш простим вважається так званий «лічильний» вид: хрестик і деякі види гладі. У роботі над ними вважають «клітинки» канви або нитки основи, детально дотримуючись ретельно прорахованою готової схеми. Це відмінний спосіб опанувати азами майстерності, відчути і відпрацювати техніку рукоділля, що називається «на кінчиках пальців».
 

 Другий вид ручної вишивки, так само не відрізняється складністю, але який давав більший простір для творчості — вільний. Для виконання такої роботи не знадобиться схема і точний підрахунок. Тільки контурний малюнок на основі або канві, який як штрихами олівця заповнюють барвистими стежками. Виконується така робота за принципом дитячої «розмальовки», в такій техніці використовують як найрізноманітніші нитки, так і стрічки.

Види швів

Незалежно від складності роботи або обраної техніки, шви в цьому виді рукодільної техніки найпростіші. Секрет у тому, що чудова фактура готової роботи створюється за рахунок особливостей матеріалу, він і ретельно опрацьовані схеми створюють той самий ексклюзивний ефект і колорит ручної роботи. А ось шви, якими доведеться опанувати — найпростіші, доступні навіть дітям.

«Вперед голку». Закріпивши нитку на виворітній стороні, її виводять на лицьову, роблять стібок і знову виводять на виворітну. Цей шов є основним для всіх видів вишивки, значення в різних техніках має тільки його довжина.

Бісер пришивають короткими, буквально 2-3 міліметра стібками «вперед голку», а для гладі довжину варіюють залежно від особливостей заданого малюнка. На основі цього стібка «в’ються» найскладніші, на перший погляд і вишукані вузлики, такі, наприклад, як французька.
«Назад голку». Закріплену на виворітного стороні нитка виводять на лицьову сторону і роблять стібок довжиною 5-7 міліметрів. Вивівши голку на виворітну сторону, відступають на таку ж довжину, знову виводять на лицьову сторону і роблять стібок в зворотному напрямку, закінчуючи його в точці закінчення першого стібка.

Це стібок використовують для закріплення ниток на виворітного стороні і введення нових кольорів в роботу, з його допомогою окреслюють контури і заповнюють обсяги.

Це базові стібки, на яких будуються буквально всі види швів у вишиванні, незалежно від того, яку саме техніку ви виберете. Головне — щоб стібки лягали рівно «один до одного».

Основні види вишивки хрестом

Цій техніці немає рівних у своїй простоті: всього два стібка «веред голку» в дзеркальному відображенні. Цьому простому мистецтву обов’язково навчали принцес всіх королівських родин Європи протягом багатьох століть. Відтінок елітарності ця техніка зберігає і сьогодні, її використовую для створення елегантних інтер’єрних робіт — панно і картин. Не менш цікаво розкривається вона і в оздобленні одягу — цей тренд зараз тільки сходить на модні подіуми і обіцяє стати хітом найближчих сезонів.
Існує кілька видів вишивки хрестом, що розрізняються матеріалом виконання. Основний, і класичний — муліне, в кілька додавань. Але використовувати в цій техніці можна самі різні матеріали — від шовку і акрилу до вовни. Від вибору вихідного матеріалу залежать можливості самої техніки, вона відкриває безмежні можливості для створення робіт в самих різних стилях.

Цю рукодільну техніку не дарма вважають основною і навіть «учнівською». Вона дозволяє без особливих зусиль навчитися тримати в руках голку, відпрацювати основні прийоми і бачити композицію готової роботи в цілому. Але разом з тим, це самодостатній і дуже виразний вид рукоділля, який дозволяє створювати індивідуальні та стильні роботи. Детальніше про тонкощі та нюанси цієї техніки тут: «Вишивка хрестиком: техніка виконання».

Види вишивки гладдю

Коли рукоділля називають «витонченим», перш за все, мають на увазі саме цю техніку. Здавалося б, нічого складного — стібки, як штрихи, не потрібно рахувати «клітинки» канви і строго слідувати інструкціям і схемами. Дійсно, гладь — це вільна техніка, в якій найважливіше особистий смак і вміння поєднувати кольори як у професійній живопису.

Колір ниток і вміння створювати з їх допомогою гармонійний малюнок вирішують в цій техніці все. Тим більше що список можливих матеріалів обмежений: тільки бавовняне або шовкове муліне. Тонку, легку і витончену фактуру готової роботі забезпечать тільки вони. Зрідка в цій техніці працюють з вовняної пряжею.
Але є вид вишивки гладдю, якою вона і зобов’язана визначенням «витончена» — це білизняна гладь або техніка вишивки «тон в тон». Саме так створюють мережива ручної роботи в старовинних європейських традиціях — найтонша ручна робота і пишність, від якого завмирає подих. Але в основі техніки лежать лише бездоганна точність і кілька простих прийомів, якими можна оволодіти, приклавши бажання і трохи терпіння для перших дослідів. Усе, що потрібно знати про цю техніку — тут: «Вишивка гладдю: прості секрети майстерності».

Види вишивки стрічками

Чи любите ви квіти? У всій пишності їх форм і ніжності відтінків. Якщо «так», то стрічки — це саме той матеріал, з яким варто познайомитися ближче. Квіткові мотиви і композиції — це основна тема будь-яких видів вишивки стрічками.

Техніка виконання таких робіт не проста — вона дуже проста. Опанувати доведеться всього двома базовими стібками, на яких будуються композиції будь-якої складності. Найбільш вишукано і благородно виглядають роботи, виконані з шовкових стрічок. Але найпопулярніший, але при цьому не менш виразний, і, що важливо, доступний матеріал — атласні стрічки, представлені в необмеженій асортименті в будь-якому рукодільні магазині.

Ця рукодільна техніка припаде до душі тим, хто не любить строгі канони і правила. Сміливо поєднання найрізноманітніших фактур — від органзи до шовку — в ній тільки вітається, так само як гра з розмірами стібків і шириною стрічок. Якою особисто ви бачите майбутній квітка, таким і варто його вишивати.
Стрічки сьогодні активно використовують в оздобленні аксесуарів, — оригінально, сміливо і дуже свіжо виглядають навіть найпростіші моделі, прикрашені квітковими мотивами. Не менш цікаві можливості відкриває ця техніка в створенні стильних речей для прикраси інтер’єру — від настінних панно до бонбоньєрок і шкатулок. З чого почати і як досягти професійного рівня в цій техніці, дізнатися можна тут: «Вишивка стрічками: пишність в простоті».

Види вишивки бісером

Цю техніку воліють професіонали. У ній, дійсно, можна блиснути умінням будувати чудові колірні композиції. Бісер настільки виразний, що навіть найпростіша схема або малюнок, взятий за основу роботи, перетворюють її в маленький шедевр. Мода на бісер повернулася і зміцнилася на хвилі інтересу до стилю «вінтаж». Сьогодні, створені в цій техніці картини і панно прикрашають найактуальніші і сміливі інтер’єри, а оброблена бісером сумочка претендує на звання самої модної деталі жіночого образу.

Техніка вишивки бісером будь-якого виду не обіцяє нічого складного. Простий стібок «вперед голку» і бажання попрацювати з колірними поєднаннями — це все, що потрібно, щоб почати працювати в цій техніці. Незважаючи на гадану складність, вона на диво проста і легка у втіленні. Її по праву вважають ювелірної, але за цим визначенням криється вміння точно й акуратно викладати мініатюрні і прості стіжки. Решту зробить сам бісер — чудовий і благородний матеріал, що створює багату, насичену фактуру в будь-якій роботі.

Досвідчені майстрині, як не дивно, радять починати працювати з бісером не із мініатюр, а відразу братися за серйозні роботи. Секрет криється в особливостях самого матеріалу, розкрити його можливості в повній мірі можна, тільки спробувавши себе у втіленні серйозного задуму. У цій техніці, дійсно, складно, особливо на перших порах працювати з дрібними деталями, тому фантазійні або абстрактні мотиви з чіткими, добре читаються контурами будуть кращим варіантом для освоєння цієї техніки. Докладно про те, як почати і що варто знати, щоб досягти вершин майстерності: «Вишивка бісером: краса своїми руками».
Вишивка будь-якого виду і техніки не любить суєти і поспіху. Створення унікальних робіт, а будь-яка з них — неповторна — приносить не тільки гордість за прекрасну готову роботу. Вибір малюнка і схеми, техніки і матеріалів — це перші кроки в таємничий, захоплюючий і відкритий світ вишивки.

ЯК НАВЧИТИСЯ ВИШИВАТИ

Вишивок і способів вишивання є багато. Вишивають вручну або ж машиною.

Для вишивання потрібні: універсальна швейна машина, машинні та ручні голки різних номерів, круглі п'яльця, які складаються з двох кілець, що входять одне в одне (для ручної роботи краще мати п'яльця з гвинтом), кілочок для проколювання дірочок, ножиці з загнутими гострими кінцями, копіювальний папір і рисунки (узори), наперсток, набір ниток для вишивання, пластинка, якою закривають зубці швейної машини.

Перед тим як вишивати, необхідно приготувати рисунки (узори) і нанести їх на тканину. Роблять це так: розстелюють тканину на рівному столі (а ще краще на склі) і визначають середину майбутнього рисунка. Потім на це місце накладають паперовий рисунок так, щоб його середина співпала з позначкою, зробленою на тканині. Паперовий рисунок прикріплюють з одного боку до тканини тоненькими шпильками. Потім між рисунком і тканиною кладуть копіювальний папір і старанно обводять контури рисунка добре загостреним олівцем.

Коли контури рисунка на тканину нанесено, витягують шпильки, знімають паперовий рисунок і копіювальний папір, а тканину з рисунком натягують на п'яльця.

Закріплюють тканину на п'яльцях так: кладуть велике кільце п'ялець на стіл, на нього накладають тканину, призначену для вишивання, а потім на тканину кладуть менше кільце, втискуючи його у велике. Таким  чином  тканина   рівномірно   натягується   і   міцно  тримається.

Коли доводиться вишивати рисунок, який одразу не вміщується увесь на п'яльцях, його вишивають частинами, пересуваючи поступово тканину.

Буває, що рисунок розміщено близько до краю і тканину не можна рівномірно закріпити на п'яльцях. Тоді до цього краю тимчасово пришивають клаптик будь-якої тканини.